Театральне мистецтво греків Надазов’я в історичній ретроспективі (Частина 1)

Окрему сторінку у соціокультурному житті Північного Приазов’я становить історія першого Державного Грецького театру. Історія маріупольських греків тісно пов’язана із колоніальною політикою уряду Росії – вона розпочинається переселенням таврійських греків з південного узбережжя Криму до Приазов’я. Це переселення триває до 1783 року. Греки засновують Маріамполь (Маріуполь) і 24 поселення по ріках Кальміус, Мокриий Ялам і Берді. У грецьких поселеннях формувалися «своєрідні суспільні зв’язки, складалася система самоврядування, що дає підстави для класифікації греків як усталеної етнічної спільноти на теренах України».

Скасування царським урядом грецького самоврядування у 1870 році та відверта русифікація визначали форми і зміст суспільно-політичного та культурно-мистецького життя маріупольських греків аж до 1926 р., коли новий режим розпочинає політику так званої еллінізації.

Частково історію переселення, релігійного, соціально-економічного розвитку греків Приазов’я досліджували у своїх працях В. Волониць, С. Пахоменко, М. Подгайко, І. Пономарьова, але питань формування театральної культури вони не торкалися.

Одним із завдань культурного будівництва була стабілізація наявної мережі державних театрів національних меншин та увага до тих національних меншин, які до того часу не мали жодного художнього закладу. Згідно з Постановою Колегії Народного комісаріату освіти (НКО) УСРР «Щодо виконання резолюції ЦК КП(б)У в праві культобслуговування нацменшостей» від 31 серпня 1931 року, Секторові мистецтв НКО приписувалося: «…протягом трьох місяців проаналізувати стан роботи російських, єврейського та польського театрів; негайно розпочати організацію німецького, болгарського й грецького робсельтеатрів». Тож впродовж 1931 р. у Маріуполі «жваво обговорюється питання організації грецького пересувного театру». У відповідь на прохання Маріупольського партійного комітету і Маріупольської Ради Народний Комісаріат освіти УРСР постановив організувати в Маріуполі пересувний грецький художньо-мистецтвознавчий комбінат у складі грецького театру, вокальної та музичної капели. Підготовчо-організаційну роботу слід було почати не пізніше 1 лютого 1932 року. Культурно-пропагандистський відділ міського партійного комітету створив спеціальну комісію. Грецьке видавниче бюро обговорило питання репертуару для театру й сільських драмгуртків.

Стабільна діяльність Грецького театру припадає на 30-ті роки XX ст., коли важливою складовою культурних процесів в Україні була політика «коренізації», спрямована на етнічне відродження національних меншин. Заходи щодо грецького населення умовно називали «еллінізацією». Саме ця політика посприяла розвитку в Приазов’ї власне грецького мистецтва – театрального, музичного, живописного.

15 лютого 1932 року у маріупольській газеті «Приазовський Пролетар» було опубліковано оголошення, в якому пропонувалося всім «акторам-грекам» (аматорам сільських драмгуртків), музикантам, які грають на національних інструментах (тлуп, зурна, дайре тощо) подати заяву з відповідними документами до канцелярії театру до 5 березня». В оголошенні зазначалося, що всі працівники театру будуть матеріально забезпечені.

Опрацювання періодичної преси засвідчило, що грецький театр засновано у тому ж 1932 році. Однак серед місцевих мешканців існувала думка, що театр почав свою діяльність раніше – в 1930 році. Ця теза суперечить твердженню одного з організаторів театру – Г. Дегларі, який у своїй статті зазначав, що «в 1932 році у Маріуполі заснований обласний Державний грецький театр». Однак, спираючись на думку Ф. Ялі, головного редактора грецької партійної газети «Колехтівістіс», та рік появи оголошення про набір акторів, уважаємо правильним починати відлік історії театру з 1932 року.

Ініціатором створення грецького театру був румейський радянський письменник, поет і драматург, засновник національної літератури греків України – Георгій Антонович Костоправ. Біля витоків театрального мистецтва греків Приазов’я стояли два головних режисери – Д. Теленчі та Ю. Дранга.

При збереженні національної самосвідомості під впливом економічних та соціокультурних факторів все ж відбувалися докорінні зміни у способі життя, напрямі діяльності, соціальній приналежності та ментальності грецького населення Приазов’я, але становлення театру відбувалося з певними ускладненнями. Так, про труднощі театру йдеться у статтях Ф. Ялі «Про один забутий театр» і «До якого часу продовжуватиметься знущання з національного театру», опублікованих у газеті «Приазовський пролетар» у 1933 році. Автор статей, енергійний учасник процесу еллінізації писав, що 1932 рік був для грецького театру «…роком боротьби за своє існування, роком нечуваного знущання з боку міськнаросвіти». Виявляється, що з самого початку «…організації покинули театр напризволяще». Наприклад, міськнаросвіта поставилася до театру, як до «якоїсь непотрібної вигадки» – під тим чи іншим приводом затримувала видачу дотації, або ж ці кошти витрачала «…на покриття дефіциту гонорару всіляким «гастролерам». Через це актори місяцями не одержували зарплатні, жили у скрутних матеріальних і житлових умовах. Водночас у зв’язку з відсутністю репертуару грецькою мовою колективу доводилося нашвидкоруч перекладати російські та українські п’єси. «Все це штовхало театр на халтуру, підривало авторитет…». Ф. Ялі закликав громадські організації повернутися обличчям до театру, створити всі необхідні умови для його нормального розвитку.

З приходом до театру головного режисера Михайла Хороманського і директора театру Марії Шалдирван колектив «став на ноги». Вистави готувалися не тільки режисером і художником, а насамперед, самими акторами. Трупа театру майже цілком складалася з учорашніх аматорів, тільки три актори – Д. Теленчі, Ю. Дранга та Г. Дегларі – виявилися досвідченими професіоналами. Але це не применшувало значення і якості гри акторів. Як зазначав А. Проценко, «за складом талантів трупа була яскравою. Список вже сформованих майстрів сцени невеликий. Це акторки – Ганна Аріх, Поліна Балахчі, Віра Буллі, Валентина Домбай, Віра Кана, Лідія Карнаухова, Валентина Ногаш, Олександра Магдаліц, Фаїна Макмак, Пелагея Мамуйдар, Євдокія Узун, Марія Хасхачіх, Діна Черниця. Чоловічий склад – Федір Балджи, Василь Галла, Федір Гурджи, Микола Дангуджи, Юрій Дранга, Федір Кашкер, Федір Лубе, Іван Мересіді, Андрій Савиця, Володимир Саци, Георгій Севда, Яков Талах, Федір Узун, Олександр Чебанов, Микола Чіча, Іван Ялі, Савелій Янгічер».

У фондах Музею театрального, музичного та кіномистецтва України зберігаються світлини, на двох зображені сцени з вистави «Таміла», а на іншій – актори й робітники театру одразу після закриття завіси. Світлини свідчать, що декорації вистави й костюми акторів, незважаючи на тодішню бідність, зроблені зі смаком і вишукано стилізовані, а самі актори вдало загримовані. Мізансцена, зображена на одній зі світлин – мабуть, кульмінаційна, – дуже динамічна, що вказує на майстерність режисера.

Згідно з Постановою НКО УСРР «Про стан культосвітньої роботи на селі» вимагалася ширша комуністична освітня робота серед національних меншин. Тому в грудні 1932 році театр мандрує грецькими селами з «ідеологічно витриманою» п’єсою Ю. Болотова «Зелений шум». П’єса не змогла повністю задовольнити керівництво театру, яке шукало нові можливості як для зміцнення творчого складу, так і репертуару. Згодом «Зелений шум» вилучається з репертуару, популярними стають п’єси «Шквал» і «Таміла», з якими було влаштовано 54 вистави в Зимовому театрі Маріуполя й «організовано до двадцяти «культ-вилазок» безпосередньо в поле, до шахт». Незважаючи на низку труднощів (пересування, харчування), грецький театр презентував вистави у найвіддаленіших районах (Велико-Янісольський, Старо-Керменчикський, село Нова-Каракуба та ін.).

У сезон 1933–1934 роках грецький театр очолив художній керівник М. Хороманський. Талановитим режисером був актор Ю. Дранга. Завідувачем літературної частини та черговим режисером був Д. Теленчі. За творчим профілем театр поєднав музичний та драматичний жанри. У театрі постійно діяв оркестр. Музичну частину очолював О. Волошко. Оркестр театру складався з п’яти осіб. В Саци грав на даулі, східному барабані, Ф. Кашкер – на бубні, Ф. Гурджи – на зурні, В. Налчаджи – на баяні, І. Налчаджи – на скрипці. Завдяки музичному супроводу вистави користувалися надзвичайним успіхом, музика допомагала домогтися емоційності сценічної дії.

Театр всюди широко використовував місцевий матеріал. Подекуди випускалася щоденна газета «Грецький театр у полі», а на шахті № 19–20 – плакати й карикатури. Загалом на виставах театру побувало 12 тис. глядачів. «Всюди вистави грецького театру проходили з великим успіхом, – писав Ф. Ялі. Цей успіх був продиктований ще й тим, що грецькі працюючі маси вперше побачили вистави рідною мовою. З цього приводу організовано до 19 колективних обговорень і одержано понад 18 письмових відгуків».

Як згадувала актриса театру Л. Карнаухова, «попит на вистави грецького театру був великим. Аншлаги були на всіх спектаклях і концертах. Міська газета тоді часто писала про виступи акторів перед глядачами, які відпочивали в санаторії «Металург», грецькими, італійськими, французькими моряками. Приїзду нашого чекали, як свята…».

У сезон 1933–1934 роках авторитет театру зміцнила вдала постановка п’єси В. Шкваркіна «Чужа дитина» (реж. М. Хороманський). Текст п’єси переклали грецькою мовою актори: Ф. Узун, Г. Севда, Ф.Лубе.

У жовтні-листопаді 1934 року колектив Грецького театру бере участь у Всеукраїнському театральному конкурсі на краще обслуговуваня перевиборів до Рад, оголошеному НКО УСРР та Донецьким обласним відділом управління мистецтв. Керівництво театру накреслило план обслуговування кампанії, підготувало репертуар. Творчий склад було розподілено на три бригади – по сім акторів у кожній. Маршрут – колгоспи Маріупольського району. Перебуваючи в районі, бригади театру влаштували понад сто колективних та індивідуальних зустрічей із виборцями; дванадцять концертів для дорослих і три – для дітей, програма яких ґрунтувалася, переважно, на місцевому матеріалі та виконувалася грецькою, українською й російською мовами. Ось як зображений подібний концерт у партійній газеті «Колехтівістіс» за 24 листопада 1934 року: «Літні люди й молодь збиралася з усіх куточків села, шоб почути вперше у житті виступ акторів Грецького театру рідною мовою. Кожний номер програми викликав шалені оплески, які доходили до овацій. Уся маса була дуже задоволена виступом актора Севди, який виконав «Брат Капельгородського» у перекладі грецького поета Костоправа. Із великим успіхом пройшли грецькі частівки (ундрамайдо) у виконанні акторів Янгічера й Узуна: в них був використаний місцевий матеріал, відзначалися кращі ударники колгоспу та висміювалися симулянти і ледарі. Із великим задоволенням сприймали глядачі національний грецький танець «Хайтарма». Танці, ігри й співи, влаштовані бригадами театру, залучили до голосування переважну більшість виборців, навіть 75-річних дідусів і бабусь. У підсумку явка виборців на збори в районах, які обслуговувалися бригадами театру, становила сто відсотків, про що свідчать статті з газети «Колехтівістіс». Уся робота проводилася безкоштовно».

У 1935 році театр працює над постановкою п’єси маріупольського грецького поета Георгія Костоправа «Весна повертається» на тему колгоспного будівництва в грецькому селі – художній керівник і директор М. Хороманський повідомляє про це в пресі у листопаді 1935 року.