Театральне мистецтво греків Надазов’я в історичній ретроспективі (Частина 2)
До 1935 року у театрі грали
переважно українською та російською мовами. А з 1935 року за рішенням обласного
Управління театрами система роботи грецького театру була змінена. Театру суворо
приписувалося готувати вистави лише грецькою мовою. Г. Дегларі –
новопризначений художній керівник і директор театру – у своїй статті «Творчі
шляхи грецького театру» зазначав, що, «розв’язуючи ці проблеми, ми зіткнулися з
великими труднощами – необхідно знайти такий синтез у мові, який розуміли би у
всіх 17 грецьких селах Маріупольщини. Шляхом вивчення усіх місцевих
особливостей, театр все ж таки подолав труднощі в роботі». У той час серед
греків Приазов’я поширеними були дві мови – урумська та румейська, тому
режисери і сценаристи виробили своєрідну мову-койне, щоб п’єси стали
зрозумілими будь-кому. Сценаристи театру починають системно перекладати класику
(Ж. Мольєра, О. Пушкіна, радянських драматургів) грецькою мовою. На сцені
театру ставили й трагедії Софокла. Згодом з’явилися власні п’єси про життя
робітників і селян. Перекладом п’єс грецькою мовою займалися Г. Костоправ, В.
Галла, Д. Теленчі.
Але, як і раніше, невирішеним
питанням театру залишався репертуар. На сцені ставили українські та російські
п’єси. Серед них «Кам’яний гість», «Платон Кречет», «Шестеро закоханих»,
«Шквал». З’являються критичні статті у пресі. Театр звинувачували у тому, що до
1936 р. не було поставлено жодної нової п’єси. Багато старих постановок грали
на іноземному діалекті, не зовсім зрозумілому місцевим мешканцям.
У фонді Музею театрального, музичного та кіномистецтва України зберігається програмка вистави «Кам’яний гість». Завдяки відомостям з програми вдалося дізнатися, що до трупи приєднався ще один актор В. Саул. Директором театру на той час був Л. Грубін, художнім керівником – Г. Дегларі, постановником вистави – Ю. Дранга, художником – О. Федоров. Цікаво, що на програмці позначена офіційна назва театру – Державний грецький театр Донбасу.
Театр крок за кроком намагався уникати помилок. Проблемним залишалося питання побудови нового театрального приміщення для міста. Поки не почалася реконструкція в старому (Зимовому) театрі, грецький театр виступав на його сцені. Під час реконструкції приміщення Зимового театру (до березня 1936 року) трупу було переведено до Клубу металургів. Але з початком ремонтних робіт розширилася гастрольна діяльність театру. Так, у 1936 р. актори 3 тижні провели в м. Сталіно (у самому місті), у будинках культури, у помешканнях стахановців, у шахтарських клубах Смолянки, Будьоновки, Петрівки – всюди виступи Грецького театру мали успіх. Повернувшись до Маріуполя, трупа театру розпочинає культурне обслуговування міста: дає концерти робітникам НКВС, стахановцям, які перебували на лікуванні у водолікарні, на курсах ЦВК УСРР. Після гастролей колектив театру активно готувався до наступного сезону. Завершується робота над п’єсами класичного російського й світового репертуару – «На одному місці» Олександра Островського та «Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера. Влітку театр виїхав у велике гастрольне турне по Донбасу, в Крим, Київ, Одесу, Миколаїв.
Джерела засвідчують, що 1936 рік був плідним для грецького театру. На початку року при ньому було організовано
студію, до якої запрошувалися найбільш талановиті учасники художньої
самодіяльності. Підвищують свою кваліфікацію та культурний рівень й актори
театру: відвідують лекції з історії театру, грецької літературної мови, з
музичної грамоти, хореографії. Готується прем’єра вистав за п’єсами «Шестеро
закоханих» О. Арбузова та «Платон Кречет» О. Корнійчука, перекладених грецькою
мовою.
Творчим підсумком роботи театру в 1936 р. стали гастролі в Криму, в містах Сімферополь, Алушта, Балаклава, Керч. До репертуару увійшли виграшні п’єси – «Камінний гість» О. Пушкіна, «Лікар мимоволі» Ж. Мольєра. Окрасою гастрольної кампанії стала прем’єра-постановка п’єси «Платон Кречет» О. Корнійчука.
Преса підтримала ці вистави
низкою статей, автори яких, аналізуючи гастролі, особливо високо поцінували
виставу «Платон Кречет». Постановка п’єси О. Корнійчука стала однією з кращих
режисерських робіт Г. Дегларі. Колектив зміг поєднати злободенність теми з
образною формою її втілення грецькою мовою .
Виставу «Платон Кречет» театр
репрезентував студентам Маріупольського грецького педтехнікуму й робітникам
заводу імені Ілліча – «відгуки глядачів були цілком задовільними». Із виставою
«Платон Кречет» театр вирушає на першу обласну олімпіаду робітничо-колгоспних
театрів Донбасу в Сталіно (23–25 травня 1936 року). Окрім Грецького
Маріупольського театру в Олімпіаді брали участь Перший і Другий українські й
Російський робітничо-колгоспні театри (РКТ), а також Донецький робітничий
театр. Те, що Грецький театр змушений, згідно з вказівкою Обласного управління
мистецтв, відмовитися від вистав українською й російською мовами, значно
звужувало глядацьку аудиторію колективу. Лише цим можна пояснити те, що у
пресових оглядах за підсумками Олімпіади про театр згадується лише побіжно.
Великий успіх у глядачів мали актори С. Янгічер, М. Чіча, які дивували виразним читанням та грецькими народними танцями; Ф. Кашкер вражав румунським народним танцем, а Л. Карнаухова – сольним співом. Багато акторів блискуче володіли музичними інструментами. Особливий успіх мала Л. Карнаухова – вона була єдиною українкою в грецькій трупі. Але завдяки високим професійним якостям та енергійності вона стала примою державного грецького театру, улюбленицею публіки. Із творів зарубіжної класичної драматургії найбільш вдалою була вистава М. Хороманського за драмою Софокла «Антігона». Режисерське вирішення вдало розкрило моральну велич людини. Роль Антігони виконала П. Мамуйдар. Акторці вдалося відтворити складний процес розвитку характеру героїні.
На плечах акторів лежала
величезна виховна робота: на сцену приходила молодь з колгоспної
самодіяльності, талановита, але без професійної підготовки. Треба було
розвивати природні обдарування майбутніх акторів, підвищувати їхній художній
рівень.
У 1937 році театр отримав листа
від пролетарського письменника Геу з Греції, який був вражений тим, що в
Радянському Союзі є Державний Грецький театр. Він писав: «…навіть у Греції, за
винятком так званих королівських, державних театрів немає – скрізь приватна
антреприза».
Про активну творчу діяльність грецького театру протягом 1937 року свідчить ціла низка заходів: зимові кампанії з обслуговування грецьких сіл Донбасу; святкування 5-річчя з дня заснування театру (23 лютого 1937 р.); традиційні весняні гастролі Донеччиною; підготовка до Другої обласної олімпіади пересувних театрів у м. Сталіно; постановка маленької трагедії О. Пушкіна «Камінний гість» (переклад Д. Теленчі) до сторічного ювілею з дня загибелі великого російського поета (найкращої, за твердженням преси тих років, постановки). Можна вважати сезон 1936–1937 років для грецького театру найбільш продуктивним. Однак, на жаль, він був і останнім.
Складовою частиною «великої
чистки», що проводилася радянським урядом наприкінці 30-х років, була так звана
«грецька операція», мета і завдання якої були викладені в директиві наркома
внутрішніх справ Н. Єжова № 50215 від 11 грудня 1937 року, де йшлося про те, що
органами НКВС викрито й ліквідовано широку мережу грецьких націоналістичних,
шпигунських, диверсійних організацій, кінцевою метою яких було повалити
Радянську владу в місцях перебування греків на території СРСР і створити
буржуазну державу фашистського типу». Загалом було страчено 3470 осіб грецького
походження, а 158 – заслано до ГУТАБу.
Творчий колектив грецького
театру несподівано для маріупольців у грудні 1937 році був оголошений «посереднім
театром, збереження якого не є необхідністю». Театр ліквідували. Першим був
заарештований у грудні 1937 року директор і художній керівник театру Г. Дегларі,
потім були заарештовані актор С. Янгічер, поет Г. Костоправ і завідувач
літературної частини, режисер Д. Теленчі. Трагічної долі закладу зазнав і архів
грецького театру, що був повністю знищений. Згідно із Протоколом Виконкому
Донецької обласної Ради народних депутатів за № 145 Грецький
робітничо-селянський театр ліквідовується «через відсутність творчих кадрів,
міцного ідейно-політичного підґрунтя та репертуару». Протокол датовано 28 січня
1938 р., хоча наступного дня театр мав репрезентувати свою останню роботу –
маленьку трагедію О. Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» у перекладі та постановці Д.Теленчі.
Останню сторінку в історії
Грецького театру було перегорнуто не самими акторами, а чиновниками, які
ретельно виконували партійні вказівки.
Завдяки ініціативі та
наполегливості громадського діяча і режисера народного театру ПК заводу
«Азовсталь» І. Налчаджи на будинку № 24 на проспекті Миру було встановлено
меморіальну дошку пам’яті про знищений грецький театр. Автори дошки – місцеві
художники О. Фасулакі, Л. Яциняк, В. Держинський; всі роботи виконані як благодійні – безкоштовно.